«اللَّهُمَّ إِنِّي عَبْدُكَ ابْنُ عَبْدِكَ ابْنُ أَمَتِكَ نَاصِيَتِي بِيَدِكَ مَاضٍ فِيَّ حُكْمُكَ عَدْلٌ فِيَّ قَضَاؤُكَ، أَسْأَلُكَ بِكُلِّ اسْمٍ هُوَ لَكَ سَمَّيْتَ بِهِ نَفْسَكَ أَوْ أَنْزَلْتَهُ فِي كِتَابِكَ أَوْ عَلَّمْتَهُ أَحَدًا مِنْ خَلْقِكَ أَوِ اسْتَأْثَرْتَ بِهِ فِي عِلْمِ الْغَيْبِ عِنْدَكَ أَنْ تَجْعَلَ الْقُرْآنَ رَبِيعَ قَلْبِي وَنُورَ صَدْري وَجِلَاءَ حُزْنِي وَذَهَابَ هَمِّي»
{وهو دعاء الهم والحزن}
Аллагумма, інні ‘абду-кя, ва ібну ‘абді-кя, ва ібну аматі-кя, насийаті бі-йаді-кя, мадин фіййа хукму-кя, ‘адлюн фіййа када’у-кя. Ас’алю-кя бі-куллі ісмін гуа ля-кя саммайта бі-гі нафса-кя, ау анзальта-гу фі кітабі-кя, ау ‘аллямта-гу ахадан мін хальки-кя, ау іста’сарта бі-гі фі ‘ильмі-ль-гайбі ‘інда-кя ан тадж‘аля-ль-Курана рабі‘а кальбі, ва нура садрі, ва джаля’а хузні ва загаба хаммі.
О Аллаг, воістину, я – раб Твій, і син раба Твого, і син рабині Твоєї. Я підвладний Тобі, рішення Твої обов’язкові для мене, а Твій вирок мені справедливий. Я заклинаю Тебе кожним з Твоїх імен, якими Ти назвав Себе Сам, або які зіслав у Своїй Книзі, або відкрив кому-небудь зі створінь Своїх, або залишив прихованим від усіх, крім Себе, зробити Коран весною мого серця, світлом моїх грудей і причиною зникнення мого смутку і занепокоєння.
(Це благання промовляється, коли людина відчуває скорботу та занепокоєння).